Кошик
Наприкінці жовтня клуби тріщать по швах від зомбі та відьом, а в кожній другій квартирі хтось готується до костюмованої вечірки. Ще нещодавно ніхто б у це не повірив. Хелловін прийшов до нас із кіно та телебачення. Спершу ми дивилися, як Елліот з «Іншопланетянина» потайки виводить із дому прибульця, перебраного за привида, потім з’явилися «Гокус Покус» і американські телесеріали, і лише тоді у магазинах з’явилися пластикові гарбузи. Саме свято значно старіше за кіно. Назва походить від All Hallows' Eve — кануна Дня всіх святих, а його корені сягають кельтського Самхейна, коли прощалися з літом і привиди, нібито, легше могли дістатися до землі. Ірландці та шотландці принесли цей звичай до Америки, американці перетворили його на шоу, а ми отримали його в комплекті з попкорном. Хто вважає це чужим, хай згадає Дзяди (драматичну поему Міцкевича про духів предків). Рядок «Темрява всюди, тиша всюди, що станеться, що станеться?» звучить як початок доброго фільму жахів, і в п’ятницю можна піти на вечірку, а в неділю запалити лампадку (поминальну свічку).
Гарний костюм не обов’язково купувати в магазині. Найкращі створюють у коридорі з речей, які давно мали опинитися в контейнері для одягу: старе простирадло, татова фланелева сорочка, фіранка з бабусиної шафи та джинси, у яких уже й так була дірка. З кухні корисні чай і кава для старіння тканин, а меду, харчового барвника й какао вистачить на цілком переконливу штучну кров. Решту робить косметичка, де майже в кожної з нас є підводка, кілька тіней для очей і темна помада. Чого не вистачає — варто шукати в секонд-хенді, бо піджак із довгими полами або робочий комбінезон там коштують дешевше, ніж одна маска з супермаркету.
Ми обрали вісім персонажів, кожен із фільму, який варто знати, і додали кілька цікавих фактів для вечірки. Але перш ніж почати, пам’ятай, що надворі кінець жовтня. Твій костюм має витримати дорогу від зупинки й виглядати добре під пальтом, інакше опівночі на зупинці ти виглядатимеш як клоун. Перевір новий грим на ділянці шкіри за день до вечірки, носи кольорові контактні лінзи лише після візиту до окуліста, а плащі, вуалі та мереживо тримай подалі від вогню, найкраще — використовуй свічки на батарейках. Маска має забезпечувати добру видимість і легке дихання, тому знімай її на сходах або за кермом. Реквізит, що виглядає як зброя, навіть пластиковий, краще залишити вдома, бо ти хочеш налякати гостей вечірки, а не поліцейських у дорозі. Наша колега, яка роками вбирається на Хелловін, поділиться стилістичними порадами для жінок. А колега, який довго чинив опір, але зрештою піддався, дасть поради чоловікам.
Мумія, або пані після дуже довгої дрімоти
Люба, сідай і налий собі чаю. Я вже багато років вбираюся на Хелловін і досі пам’ятаю, як люди думали, що гарбузи годяться лише для супу. За роки я навчилася кількох речей. Найкращі костюми роблять із одягу, який не шкода псувати, бо якщо ти хвилюєшся за улюблену сукню, то не веселишся, а просто нервуєш. Макіяж робить основну роботу, а вбрання лише його підтримує. І перед тим, як вийти з дому, подумай, як ти будеш користуватися туалетом у цьому костюмі, бо навіть найкраща мумія потребує… ну, ти розумієш. Ми почнемо саме з мумії, до речі, бо це найпростіший костюм із чотирьох.
Перша кінематографічна мумія встала зі свого саркофага у 1932 році. Борис Карлофф виконав роль Імхотепа, єгипетського жерця, якого випадково пробудили, а створення макіяжу для сцен із бинтами, за чутками, тривало вісім годин. Більшість із нас, однак, знає «Мумію» 1999 року — пригодницький фільм із Бренданом Фрейзером і Рейчел Вайс, повний піску, скарабеїв і гумору, який досі чудово тримається. У версії 2017 року, тій, де знявся Том Круз, мумія нарешті жінка — принцеса Аманет, яку зіграла Софія Бутелла, і це добре, бо бинтам бракувало блиску. Захоплення муміями почалося не в кіно. У дев’ятнадцятому столітті в Англії продавали квитки на шоу, де лікар перед глядачами розмотував шар за шаром полотна, а художники роками використовували фарбу під назвою «мумійна коричнева», зроблену буквально із перемелених мумій. Її можна було купити навіть у двадцятому столітті.
Наша мумія нікого не лякає. Вона — єгипетська пані після сну тривалістю кілька тисяч років, у сукні із бинтів, із золотим коміром на шиї та підводкою, як на фресках у Долині Царів. Бинти можна зробити зі старого простирадла або кількох зношених футболок, які треба розірвати на смужки шириною п’ять–вісім сантиметрів. Розірвати, а не різати, бо розмочалені краї одразу виглядають так, ніби пролежали тисячу років. Кинь смужки у міцний чай або каву на півгодини, відіжми їх, зімни в клубок і висуши на радіаторі. Кожна вийде в різному відтінку бежевого, і саме в цьому суть.
Не намотуй бинти на голе тіло. Спершу вдягни приталену сукню або легінси й топ у тілесному кольорі, а в холодний вечір можна піддягти термобілизну. Лише тоді обгортай смужки навколо цієї основи і закріплюй їх кінці англійськими шпильками, залишаючи кілька вільно звисати, бо вони додають ефекту. Одна довга смужка, замотана у тюрбан, впорається з головою. Золотий комір можна вирізати з картону у формі півмісяця, пофарбувати золотою фарбою або покрити золотою фольгою від шоколадних обгорток і прикрасити намистинами з розібраного намиста. Додай довгу лінію підводки, золоті тіні для очей, крапельку бронзера під вилицями та карамельні губи. Усе це зазвичай нічого не коштує, а з марлею і золотою фарбою — максимум 20 злотих. Остання порада: обгортайся так, щоб одну частину костюма можна було зняти, не розмотуючи всю мумію. Десь опівночі ти мені подякуєш.
Відьма нуар, або жах у чорному мереживі
Якщо вже мова про дам, яких краще не будити, настав час відьми. Кіно має більше відьом, ніж гарбузів у жовтні, але найвідомішою, мабуть, є Зла відьма Заходу з «Чарівника країни Оз» (1939). Маргарет Гамільтон, яка її грала, сильно обпекла обличчя й руку під час сцени, де вона зникає у вогні, тому моя відьма роками використовує лише свічки на батарейках. Сестри Сандерсон із «Гокус Покус» повернулися на екран після майже тридцяти років, а ще є «Іствікські відьми», «Чаклунство» про старшокласниць і «Wicked», де зелена відьма нарешті розповідає свою версію історії. У польських кінотеатрах навіть було два абсолютно різні фільми під назвою «Czarownica» (Відьма). У 2014 році «Малефісента» з Анджеліною Джолі вийшла під цією назвою, а через рік з’явився темний хорор Роберта Еґґерса з Анею Тейлор-Джой, відомий польською як «Czarownica: Bajka ludowa z Nowej Anglii» (українською — «Відьма»). Тож на польській вечірці можна спокійно сказати, що ти з «Czarownica», і подивитися, хто вгадає, про який фільм мова.
Наша версія — нуар, і це слово тут найважливіше. Ми не робимо стару каргу з бородавкою на носі, а даму прямо зі старого чорно-білого фільму: у широкополому капелюху, чорному мереживі та довгій сукні, з яскраво підкресленими губами. Це має бути елегантно й трохи загрозливо. Капелюх можна зробити з картону. Виріж коло діаметром близько півметра з отвором для голови, віднявши один-два сантиметри від окружності, і скрути конус із чверті великого кола. Насічи нижній край на зубці, зігни їх і приклей знизу до крисів, а потім обтягни все чорною тканиною зі старої спідниці чи светра. Трохи м’ятий кінчик виглядає краще, ніж ідеальний.
Для сукні вистачить довгої чорної спідниці й чорного топу, а якщо у тебе ще залишився фатиновий під’юпник із випускного (польської «студнювки»), він нарешті стане в пригоді. Мереживо можна зробити зі старої фіранки, пофарбованої в чорне; вистачить одного пакетика барвника для тканин із дрогерії, і з нього можна зробити шаль, рукави чи шлейф. Не викидай і чорні колготки зі стрілкою, бо з відрізаних холош вийдуть чудовими безпальцевими рукавичками. Із чорного синельного дроту можна скрутити брошку у формі павука, стару книгу, обгорнуту сірим папером, використати як книгу заклять, а мітла й так стоїть на балконі. Макіяж — димчасті очі в чорному й графітовому коричневому, виразні вилиці й губи у темному сливовому або класичному червоному — нічого такого, чого б у тебе вже не було в косметичці. Для фото сядь низько серед гарбузів і свічок і розклади шлейф навколо себе, бо тепле світло красиво підкреслює риси обличчя. Ти витратиш максимум 30 злотих, а виглядатимеш на мільйон доларів.
Франкенштейн — божевілля з лабораторії
Від відьом — один крок до найвідомішої історії жахів, написаної жінкою. Мері Шеллі почала писати «Франкенштейна», коли їй було вісімнадцять, улітку 1816 року, який увійшов в історію як рік без літа. Після виверження вулкана Тамбора хмари зависли над Європою, і дощ лив не перестаючи, тож компанія друзів, серед яких був лорд Байрон, застрягла у віллі на Женевському озері й влаштувала конкурс на найстрашнішу історію. Мері не просто перемогла; вона заодно винайшла наукову фантастику. Запам’ятай ту віллу, бо моя колега до неї повернеться. І ще одна річ, якою можна похвалитися на вечірці, але тільки один раз: Франкенштейн — це прізвище вченого, а не монстра, бо Створіння в романі взагалі не має імені.
Кіно швидко підхопило цю історію. Борис Карлофф надав монстру пласку голову та болти на шиї у фільмі «Франкенштейн» 1931 року, а чотири роки по тому Ельза Ланчестер отримала найвідомішу зачіску в історії жахів у «Нареченій Франкенштейна»: високий пучок, перерізаний білими блискавками. Вона на екрані ледь кілька хвилин і не каже ні слова, лише шипить — звук, який, як кажуть, підслухала від лебедів у лондонському парку. У пролозі того ж фільму вона насправді грала саму Мері Шеллі. Потім з’явилася пародія Мела Брукса «Молодий Франкенштейн», «Бідолашні створіння» з «Оскаром» за роль Емми Стоун, «Франкенштейн» Гільєрмо дель Торо з Джейкобом Елорді у ролі Створіння, а в 2026 році — «The Bride!» Меггі Ґілленгол з Джессі Баклі у ролі Нареченої.
Наш варіант — щось середнє між Створінням і божевільною науковицею. Зелена шкіра, бо хто ж не хоче хоча б раз виглядати як кімнатна рослина, шви, скуйовджене волосся і фрак поверх білої сорочки, елегантний, але явно після кількох невдалих експериментів. Фрак можна зробити з темного піджака з татової шафи або з секонд-хенду, прикріпивши до підкладки два довгі трикутники чорної тканини англійськими шпильками. Можна розрізати один рукав і зшити його назад товстою білою ниткою, великими стібками. Під фраком — біла сорочка, бажано чоловіча і трохи завелика, з піднятим коміром і манжетами, що стирчать із рукавів. На шию — чорна стрічка або ремінець від старої сумки з двома великими гайками, металевими або пластиковими кришками від пляшок, пофарбованими срібним лаком для нігтів. Це кіношні електроди, і за ними тебе впізнають.
Почни обличчя з зволожувального крему, на який губкою нанеси матові зелені тіні для очей або зелену фарбу для обличчя, також на шию й руки. Сірою тінню затемни западинки під вилицями, скроні й навколо очей. Намалюй шви темним олівцем як одну лінію з короткими поперечними рисками, і злегка розтушуй бордову тінь навколо них, щоб рана виглядала свіжою. Пофарбуй губи темним фіолетовим. Начеши волосся гребінцем від коренів, додай сухий шампунь і лак для волосся, а якщо тобі більше до вподоби варіант Нареченої, зроби високий пучок на паперовому валику або скрученій шкарпетці і намалюй на ньому дві білі смуги. Для фото попроси когось скористатися феном на холодному режимі, бо розвіяне волосся — це половина божевілля з лабораторії. Весь костюм коштує стільки, скільки зелені тіні для очей або фарба для обличчя, тобто кілька злотих, максимум 20 злотих.
Прекрасний череп Катріни
На завершення я зберегла образ, який змусить тебе сидіти з пензлем найдовше, але результат вартий кожної хвилини. Скелетний макіяж у дусі Катріни походить не з Хелловіну, а з мексиканського Дня мертвих (Día de Muertos), який святкують 1-го та 2-го листопада. Це радісне свято пам’яті, під час якого родини створюють вівтарі у своїх домівках із квітами, фото та улюбленими стравами померлих. Звучить знайомо, бо у нас є Задушки і море лампадок. Ідея подібна, просто темперамент інший. Сама Катріна, елегантна дама-скелет у капелюшку, прикрашеному квітами, починала як сатира. На початку XX століття ілюстратор Хосе Ґвадалупе Посада намалював череп, що висміював мексиканців, які удавали європейських аристократів, а Дієго Рівера пізніше дав їй ім’я та вбрання на своєму знаменитому муралі 1947 року. Pixar найкрасивіше показав це свято у «Коко», і якщо ти не заплакала у фіналі, перевір пульс. Раніше був барвистий мультфільм «Книга життя», а Джеймс Бонд відкрив «007: Спектр» величезним парадом Дня мертвих у Мехіко. Цікаво, що такого параду там раніше не існувало. Його вигадали кінематографісти, і з 2016 року вулицями міста щороку проходить справжня хода, натхненна сценою з Бондом.
Тож ми малюємо череп, але красивий, не страшний, із квітами, орнаментами, вінком із троянд і чорною вуаллю. Це данина живій традиції, тому варто робити це з повагою, елегантністю і без дурощів. Вінок можна зробити із штучних троянд зі старих прикрас або із квітів з гофрованого паперу, таких, які робили у кожній школі колись, приклеєних гарячим клеєм до пластикового обруча для волосся або кільця із дротяного плічка. Під ним закріпи шматок чорного тюлю або пофарбованої фіранки шпильками для волосся, що також гарно виглядає, накинутим на пальто по дорозі на вечірку. Додай чорну сукню, бажано квіткову або з рюшами на плечах, великі червоні корали та сережки із бабусиної шкатулки. Скромність тут не пасує.
Макіяж займе близько години, тому потренуйся заздалегідь. Почни з білої основи, або фарби для обличчя, або дуже світлого тонального крему, закріпленого білими тінями, втиснутими вологою губкою. Навколо очей намалюй великі чорні кола або вінок із кольорових пелюсток, перевернуте чорне сердечко на кінчику носа та чорну лінію через центр губ, що переходить на щоки, перетинану короткими вертикальними лініями, що імітують зуби. Прикрась решту обличчя крапками, завитками та пелюстками, намальованими кольоровими олівцями або тінями, і нарешті, використай клей для вій, щоб приклеїти кілька червоних кристаликів із розбитих прикрас. Перед тим як почати, намалюй ескіз на папері, бо симетрія — це те, що створює весь ефект. Кинь у сумку чорний олівець і ватні палички, бо хтось обов’язково тебе обійме, і ти не хочеш виглядати як панда о 10 вечора. Біла фарба коштує 20–30 злотих, а решту знайдеш удома. І це все, люба. Веселися, і тепер я передаю слово колезі, бо чоловікам теж треба в щось перевдягнутися.
Граф Дракула, або манери п’ятизіркового готелю
Слухай, я знаю. Ти, мабуть, волієш просто з’явитися у худі й сказати всім, що ти перевдягнувся в себе самого в понеділок. Цього разу — ні. Добра новина в тому, що хлопцям на Хелловіні легше, ніж вони думають, бо не треба вміти шити чи малювати, і не треба виглядати так, ніби ти зійшов із обкладинки «Vogue». Головне — ідея та сам факт, що ти взагалі заморочився. Є лише одне правило: якщо ти збираєшся перевдягнутися, роби це на повну. Дракула впівсили — це просто хлопець у плащі, тож залишайся в образі довше, ніж до першого пива. А оскільки ми говоримо про Дракулу, почнемо з нього, бо все почалося саме з нього.
Роман Брема Стокера вийшов у 1897 році, і письменник запозичив ім’я графа у Влада Цепеша, жорстокого правителя Валахії. Кіно одразу полюбило Дракулу, хоча не завжди легально. Німецький «Носферату. Симфонія жаху» 1922 року був несанкціонованою адаптацією роману; вдова Стокера виграла суд, і суд наказав знищити копії фільму. Кілька на щастя вціліли, і у 2024 році Роберт Еґґерс зняв новий «Носферату» з Біллом Скарсґардом. Образ, який усі асоціюють із ним, закріпив Бела Луґоші у «Дракулі» 1931 року: зачесане назад волосся, плащ і манери офіціанта п’ятизіркового готелю. Луґоші так сильно асоціювався з роллю, що його поховали в плащі графа. Після нього прийшов Крістофер Лі у фільмах жахів студії Hammer та Гері Олдман у «Дракулі» Копполи, костюми для якого розробила Ейко Ісіока, отримавши за них Оскар. Моя колега розповідала тобі про віллу на Женевському озері. Саме звідти родом елегантний вампір. На тому ж конкурсі, лікар Байрона, Джон Полідорі, взяв ідею, яку Байрон покинув, і перетворив її на оповідання «Вампір», герой якого, блідий і спокусливий лорд, виглядає саме так, як кіно любило його сто років потому. І якщо хтось скаже тобі, що вампіри — це американський імпорт, нагадай йому про слов’янських стриг і упирів із польського фольклору. Відьмак же не з гарбузами воював.
Дракула не бігає як маніяк, він ковзає. У нього повільні рухи, виправлена постава, погляд, від якого мурашки по шкірі, а ще фрак, жилет, жабо та плащ із червоною підкладкою. Плащ можна зробити зі старої чорної штори, підковдри або спідниці-кльош, і не смійся, бо ти закріпиш пояс під підборіддям, і ніхто не помітить. Підкладку можна пришити або приклеїти зі старої червоної наволочки. Найважливіше — високий комір, який нібито виник у театрі. У сценічній версії 1920-х років він ховав задню частину голови актора, щоб той міг прослизнути з плаща через люк, а глядачі думали, що граф розчинився в повітрі. Комір ти виріжеш із картону або пластикової папки для документів, накриєш тканиною, червоною всередині, і прикріпиш до плаща степлером. Він має стояти сам по собі, інакше ти виглядаєш як качка. Плащ ти закріпиш двома великими гудзиками та шматком ланцюжка від старої сумки. Фрак і жилет візьми з костюма, який пам’ятає твій випускний (польський «студнювка») або весілля твого кузена, і розташуй жабо під шиєю з білої хустки або шматка мережива, закріпивши його брошкою, зробленою з кришки від пляшки, пофарбованої червоним лаком для нігтів.
Зачеші волосся назад із великою кількістю гелю. Пудра на один відтінок світліша за твою шкіру зробить тебе блідим як стіна підвалу, а трохи сірої тіні під очима та на вилицях додасть аристократичної втоми. Ікла — опціональні. Дешеві пластикові виглядають чудово на фото і жахливо в розмові, тож тримай їх у кишені для фотосесії. Натомість вивчи одну фразу з 1931 року, «Я ніколи не п’ю… вина», і скажи її повільно, з паузою, дивлячись людині в очі. Для фото достатньо світла знизу, тобто ліхтарика телефону, триманого на рівні грудей. Усе вкладеться у 20 злотих, а якщо у тебе є старий костюм, ти не витратиш ні копійки.
Фланель на півдорозі до перетворення, або перевертень
Якщо плащ здається тобі занадто пафосним, залишається перевертень. Історії про перетворення людей на вовків існують майже в кожній культурі, а слов’янський перевертень — це класичний персонаж польського фольклору. Кіно, однак, зробило його зіркою — зокрема фільм «Людина-вовк» 1941 року з Лоном Чейні-молодшим у головній ролі. Сценарист Курт Сьодмак додав до легенди вірш, де сказано, що навіть людина з чистим серцем може стати перевертнем, коли квітне аконіт і яскраво світить осінній місяць, а також кілька правил, які ми тепер сприймаємо як давній фольклор. Хто виріс у вісімдесяті, пам’ятає «Американського перевертня у Лондоні» та «Teen Wolf» з Майклом Дж. Фоксом, а молодші фанати знають Джейкоба із «Сутінок», який, мабуть, ніколи не вдягав сорочку. Перетворення в «Американському перевертні у Лондоні» зробили без комп’ютерів, використовуючи механічні протези та латекс, і його автор, Рік Бейкер, отримав за це перший в історії «Оскар» за грим. Запам’ятай це ім’я, бо воно зараз ще з’явиться.
Наш перевертень — у процесі перетворення. Він досі вдягає фланелеву сорочку лісоруба, але шерсть вже стирчить із манжет, ніс став чорним, а нігті виглядають підозріло темними. Візьми фланелеву сорочку в клітинку, яку не носив три сезони, розірви її манжети та поділ, потягни нитки, щоб вони розпустилися, і вдягни під неї темну футболку. Шерсть можна знайти в комірі старої куртки, підкладці капюшона, старій плюшевій іграшці або у капцях, які пес не догриз до кінця. Пришей або приклей смужки шерсті всередині рукавів, щоб вони стирчали з манжет, і додай трохи на горловині. Вуха — це два картонні трикутники, обклеєні шерстю або коричневим фетром, приклеєні термоклеєм до обруча, який ти позичиш у сестри чи дівчини і повернеш цілим. Потри джинси на колінах теркою або наждачним папером, бо перевертні не носять новий одяг.
Покрий кінчик носа і лінію від носа до верхньої губи чорною підводкою або гримом. Затемни область навколо очей коричневими та сірими тінями, а олівцем для брів намалюй бакенбарди та щетину короткими штрихами — або просто розчепурь бороду, якщо вона в тебе є. Покрий нігті чорним лаком, який змиєш перед роботою вранці. Жовті очі виглядають вражаюче, але кольорові контактні лінси має підбирати лише оптик; без них можна обійтися жовто-коричневими тінями, розмазаними прямо під нижньою лінією вій. Постава — це ключ, бо перевертень ніколи не стоїть прямо. Нахилися вперед, розведи руки і покажи зуби. Ти витратиш не більше 15 злотих.
Зомбі — другий зліва
Рік Бейкер, той, що робив перевертня, два роки по тому об’єднався з режисером Джоном Лендісом, щоб створити зомбі для «Thriller» Майкла Джексона, тож ми плавно переходимо до живих мерців. Першим повнометражним фільмом про зомбі був «Білий зомбі» 1932 року за участю Бели Луґоші, того самого актора, відомого роллю Дракули. Проте зомбі, якими ми знаємо їх сьогодні — повільні, голодні й рухаються стадами — були винайдені Джорджем А. Ромеро у фільмі «Ніч живих мерців» 1968 року. Цікаво, що слово «зомбі» ніколи не згадується у фільмі; персонажі називають їх гулями, а кров на чорно-білій плівці — це просто шоколадний сироп. Коли назву змінили, дистриб’ютор забув додати інформацію про авторські права на копіях, тож фільм потрапив у суспільне надбання. Хто завгодно міг легально його показувати, що зробило його одним із найчастіше демонстрованих фільмів жахів в історії. Потім з’явилися «Світанок мерців», комедія «Зомбі на ім’я Шон», швидкі й люті інфіковані з «28 днів потому» та «28 років потому», корейський «Потяг до Пусана», а також серіали «Ходячі мерці» та «Останні з нас». Команда «Ходячих мерців» навіть організувала «зомбі-школу» для масовки, де їх учили ходити, рухати головою й не виглядати як актор, який прикидається зомбі.
Наш зомбі — не кінозірка. Це просто звичайний труп із натовпу, другий зліва, який того ранку поспішав до офісу за кавою. У нього розстібнута біла сорочка, ослаблена краватка, рвані штани й шкіра, яка виглядає так, ніби пережила дуже, дуже поганий тиждень. Це найпростіший костюм, який я знаю, і він завжди працює. Тобі потрібна біла сорочка, яку ти вже планував викинути, краватка від батька або з секонд-хенду та старі штани від костюма. Порви штани на колінах, розстібни сорочку, відірви один ґудзик, нерівно закатай рукави й натри весь наряд кавовою гущею, холодним чаєм і сірими тінями. Трохи ґрунту з квіткового горщика теж знадобиться, тільки не у вітальні. Кров можна зробити з двох столових ложок меду або сиропу, кількох крапель червоного харчового барвника та щіпки какао-порошку, який загущує суміш і затемнює колір. Якщо виглядає занадто малиновим, додай краплю синього або зеленого барвника. Ця кров їстівна, але прилипає як божевільна й фарбує тканини, тож наноси її на одяг, який полетить у смітник, а не на диван господарів.
Припудри обличчя, шию та руки світлою пудрою, а потім використай сірі, фіолетові й трохи зелених тіней, щоб затемнити очі, западини під вилицями та скроні, щоб вони виглядали впалими. Намалюй кілька вен на шиї фіолетовим олівцем. Найвеселіша частина — рана, зроблена з туалетного паперу. Нанеси тонкий шар клею для вій на шкіру, прикріпи один шар паперу, дай висохнути й повтори це ще двічі. Потім розірви центр пінцетом, припудри краї, пофарбуй внутрішню частину бордовими тінями й додай краплю штучної крові. Але костюм — це лише половина успіху; інша половина — це хода. Тягни одну ногу, ніби щойно закінчив марафон, тримай голову злегка нахиленою, нехай руки висять розслаблено й не переборщуй із гарчанням, бо тиша й повільність лякають більше. Якщо хочеш просунуту версію, візьми телефон і транслюй прямий ефір із потойбіччя. Усе разом коштує максимум 10 злотих.
Мішок і тиша — для балакучих
Нарешті, щось для тих, хто ненавидить танцювати й базикати на вечірках. Мішок з-під картоплі з вирізаними отворами для очей — один із найстаріших і найдешевших символів кіно жахів. Його носив таємничий «Фантом» у фільмі 1976 року «The Town That Dreaded Sundown», заснованому на реальних злочинах у Техасі, а також Джейсон Вурхіз у другій «П’ятниці, 13-те», перш ніж отримав свою знамениту хокейну маску у третій частині. Один із непроханих гостей у «Незнайомцях» також носить його, як і Опудало, якого грає Кілліан Мерфі у «Бетмен: Початок». Найвідоміша маска жахів, до речі, коштувала майже нічого. Обличчя Майкла Маєрса у «Хелловіні» 1978 року — це дешева маска капітана Кірка зі «Зоряного шляху», пофарбована білою фарбою, з розширеними отворами для очей. Цей жанр називається слешер, а дослідниця Керол Дж. Кловер придумала для нього термін «final girl» («остання дівчина») — дівчина, яка єдиною доживає до титрів. Тож ти вже знаєш, кого не варто чіпати на вечірці.
Цей персонаж не потребує слів чи рухів. Мішок на голові, дідів робочий комбінезон, светр кольору гнилої капусти та робочі рукавички. Ти стоїш нерухомо в напівтемряві, і цього достатньо, тож це ідеальний костюм для інтроверта, бо ніхто не очікує, що ти розважатимеш компанію. Візьми джутовий мішок з-під картоплі або джутову сумку для покупок і спочатку випери його, бо джут, у якому лежали овочі, сипле пил. Надягни його, познач крейдою місця для очей, зніми й виріж отвори — маленькі, але достатньо великі, щоб добре бачити. Виши криві стібки в зоні рота товстою червоною або чорною пряжею і приший всередину стару бавовняну шапочку, бо джут дряпає як божевільний, а в ньому треба протриматися кілька годин. Перев’яжи мішок на шиї джутовим шнурком, не туго, лише для краси. Додай робочий комбінезон із секонд-хенду, товстий коричневий светр, гаражні рукавички та важкі чоботи, які бачили кращі часи. Це тепло й зручно, тож жовтневий вечір тебе не налякає.
Реквізит не потрібен. Залиши інструменти у сараї, навіть пластикові, бо цей персонаж лякає нерухомістю. Стань у кутку, куди ледь дістає світло, і чекай, поки хтось тебе помітить. Зніми маску на сходах, для їжі та для групових фото, і неси її в сумці по дорозі на вечірку, бо в автобусі ти просто виглядаєш смішно в ній. Усе це коштує від нуля до 20 злотих.
Після вечірки
Повернувся додому, як жертва аварії на фарбному заводі? Не хвилюйся, не треба дзвонити на гарячу лінію краси о другій ночі. Найкраще змиваються грим і важкий макіяж за допомогою олії — дитячої, очищувальної або просто оливкової, бо вона розчиняє фарбу м’якше, ніж тертя; вмийся засобом для очищення лише після цього. Не здирай клей для вій або паперові рани. Намочи їх в олії, зачекай трохи, і вони відійдуть, як масло. Змивай штучну кров теплою водою і м’яким милом, бо мед і сироп розчиняються у воді, а ніжний рожевий відтінок від барвника зникне при наступному пранні. Спочатку прополощи одяг холодною водою з крапелькою засобу для миття посуду, і лише потім кидай у пральну машину, бо гаряча вода назавжди закріплює плями від фарби. Якщо шкіра пече, свербить або червоніє, зупинися і покажи її фармацевту.
Якщо у тебе залишився костюм із вечірки і вільний вечір у календарі, збери кіномарафон із фільмів, з яких походять твої персонажі. Почни з чогось іронічного для розминки: «Мумія» з Бренданом Фрейзером, «Гокус Покус», «Молодий Франкенштейн» або «Зомбі на ім’я Шон». Далі — класика, яку варто знати: від «Франкенштейна» і «Нареченої Франкенштейна» через «Дракулу» Луґоші та «Людину-вовка» до «Ночі живих мерців». Якщо хочеш не спати до світанку, обирай «Відьму», де диявол справді у деталях, новий «Носферату» або «28 днів потому». І, звісно, «Хелловін», але берегися Майкла Маєрса, бо він як екс: ніколи не знаєш, коли він повернеться. Для завершення радимо «Коко», бо після ночі з монстрами ти заслуговуєш на трохи ніжності.
Вимкни світло, зроби попкорн і посади одягнених у костюми друзів на диван. Усе ж починалося в кіно, і найприємніше закінчити теж там. Для порад, як організувати такий вечір у справжній кіноатмосфері, загляни на нашу сторінку про Марафон жахів на 100 дюймах.
Примітка: ШІ — фото костюмів у цій статті створені за допомогою штучного інтелекту.
